Нічого особливого

Нічого впринципі не змінилось. Після останніх подій всередні порожнеча. Усе, що лишається мені на даний момент - спостерігати. 

Не можу згадувати про нього, дивитись на нього і взагалі, не можу навіть уявити наскільки треба було себе ненавидіти, щоб стільки часу думати, що я його кохаю. Що без нього моє життя неможливе, що дихати без нього не вийде і взагалі, якщо одного разу він піде з мого життя, я просто не зможу далі існувати.

Нісенітниця!

І мені страшно. Настільки страшно, що я втікаю від нього на вулиці. А раніше я мріяла, як не буду підіймати слухавку, коли він буде дзвонити.

Одне питання - навіщо? 

Рада, що усе вирішилось зараз, а не пізніше, коли не можливо було б щось виправити. 

Цей місяць приніс у моє життя стільки змін, стільки нового і цікавого, стільки переживань, стільки бажань. Я так багато зрозуміла, і зараз не знаю, що ж цим можна зробити.

Я заплуталась. Єдине, що лишилось, писати!