Майдан
Ніколи в житті не думала, що буду писати ці рядки. Але на превеликий жаль - пишу. Не можу змовчати. Всередині розриває на шматочки кожну частину тіла від страху, від невідомості, від жалю, від горя...
За моє свідомо прожите життя я бачила дуже багато, змінювалась влада, перевороти, кризи, смерті, але навіть думка у голову не закрадувалась, що я побачу війну. Війну, на якій будуть сотнями гинути люди, незліченні кількості поранених і наляканих людей, які дивились в очі смерті, але на щастя залишились жити. Це справжні Герої моє неньки України, яка стає з кожним днем ще більше спаплюженішою...
За що руйнується моя країна? За що течуть ріки крові невинних ні в чому людей?
З кожним днем страх посилюється. Я прокидаюсь зранку і чим швидше включаю телевізор, щоб дізнатись останні події. Кожна новина, кожна плітка пущена невзначай змушує холонути усе в середині.
Двоє моїх земляків повертаються з Києва в трунах. Мама одного, навіть після опізнання не вірить в те, що її сина не має в живих. Сидить біля телефону і чекає на його дзвінок. Молоді хлопці, майже мої однолітки. За що? За те, що поїхали відстоювати свої права?
З яких пір брат б’є брата? Відколи усі стали настільки злими, що у них не тремтить рука при натискуванні на курок вогнестрільної зброї?
За декілька днів до цих подій в голові заговорив внутрішній голос «Маленька, викинь у смітник ті навушники, слухай звуки природи, насолоджуйся кожною прожитою хвилиною, дихай, гуляй, запам’ятовуй кожну гілочку, а то хто знає на скільки розраховане наше життя». Зараз розумію ці слова. На вулицю страшно виходити, особливо в вечірній час. Під шум робиться багато чого нехорошого. Йдеш на зустріч хлопцям і думаєш – свої чи чужі? А по тілу мурашки і серце в п’ятках.
Я хочу прокинутись і зустріти з посмішкою яскраве сонце, бажати усім гарного ранку і чудового дня. Я хочу жити в мирній державі, де панує злагода і усі щасливі.
Щасливі, тому що вижили в тяжкий період, не дивлячись на те, що смерть дихала їм у спину. Щасливі, тому що отримали перемогу, за яку стільки часу боролись. Щасливі, тому що зранку зійшло сонце.
Боже, почуй мої молитви. Захисти наш український люд! Змилуйся над нами і пошли нам найсильніших Ангелів Охоронців, які допоможуть нам подолати усі негаразди, які лягають на наші голови! Боже будь з нами! Разом ми переможемо!
За моє свідомо прожите життя я бачила дуже багато, змінювалась влада, перевороти, кризи, смерті, але навіть думка у голову не закрадувалась, що я побачу війну. Війну, на якій будуть сотнями гинути люди, незліченні кількості поранених і наляканих людей, які дивились в очі смерті, але на щастя залишились жити. Це справжні Герої моє неньки України, яка стає з кожним днем ще більше спаплюженішою...
За що руйнується моя країна? За що течуть ріки крові невинних ні в чому людей?
З кожним днем страх посилюється. Я прокидаюсь зранку і чим швидше включаю телевізор, щоб дізнатись останні події. Кожна новина, кожна плітка пущена невзначай змушує холонути усе в середині.
Двоє моїх земляків повертаються з Києва в трунах. Мама одного, навіть після опізнання не вірить в те, що її сина не має в живих. Сидить біля телефону і чекає на його дзвінок. Молоді хлопці, майже мої однолітки. За що? За те, що поїхали відстоювати свої права?
З яких пір брат б’є брата? Відколи усі стали настільки злими, що у них не тремтить рука при натискуванні на курок вогнестрільної зброї?
За декілька днів до цих подій в голові заговорив внутрішній голос «Маленька, викинь у смітник ті навушники, слухай звуки природи, насолоджуйся кожною прожитою хвилиною, дихай, гуляй, запам’ятовуй кожну гілочку, а то хто знає на скільки розраховане наше життя». Зараз розумію ці слова. На вулицю страшно виходити, особливо в вечірній час. Під шум робиться багато чого нехорошого. Йдеш на зустріч хлопцям і думаєш – свої чи чужі? А по тілу мурашки і серце в п’ятках.
Я хочу прокинутись і зустріти з посмішкою яскраве сонце, бажати усім гарного ранку і чудового дня. Я хочу жити в мирній державі, де панує злагода і усі щасливі.
Щасливі, тому що вижили в тяжкий період, не дивлячись на те, що смерть дихала їм у спину. Щасливі, тому що отримали перемогу, за яку стільки часу боролись. Щасливі, тому що зранку зійшло сонце.
Боже, почуй мої молитви. Захисти наш український люд! Змилуйся над нами і пошли нам найсильніших Ангелів Охоронців, які допоможуть нам подолати усі негаразди, які лягають на наші голови! Боже будь з нами! Разом ми переможемо!
Комментарии
Отправить комментарий