12 апреля 2018 года

-
Міцно стискаєш мою руку. Ніби боїшся, що я знову неочікувано зникну. Стану невидимкою. Вистрибну на ходу з машини і загублюсь у натовпі. Ні, ти більше не дозволиш мені зробити подібне. Цю фразу ти повторюєш декілька разів. А потім ніжно цілуєш у зап'ястя. 
Не відводиш погляду від дороги. Помічаю, наскільки тобі це важко дається. Ми наздоганяємо сонце. Їдемо туди, де воно має заховатись за обрій. Одні на порожній дорозі. Мовчимо. Без слів розуміємо одне одного. Насолоджуємося тишею. Присутністю. Разом стаємо єдиним цілим. Повноцінним доповненням одне одного. Почуттям, яке захоплює подих. Безмежним щастям, яке б'ється у скронях. Свободою, яка переповнює легкістю. Любов'ю, яку шукали не там. Та все ж знайшли. Одне в одному.

Комментарии

Отправить комментарий

Популярные сообщения из этого блога

Вера Полозкова "Твой Т."

-
Изображение
- Я думала, ты бросил. - Я бросил, - говорит он, придерживая уголком губ сигарету, и хлопает себя по карманам в поисках зажигалки, - но, как видишь, нам удалось остаться близкими друзьями. Когда она ехала в этот город, она торжественно зареклась с ним встречаться. Она говорила себе об этом на вокзале, в гостинице, в маникюрном салоне, в книжном магазине и на каждой из центральных улиц. Она шла и хвалила себя. "Я подросла. Мне больших трудов стоило мое чертово душевное равновесие. Я не хочу проблем, и у меня не будет проблем. Он не напишет мне, потому что не знает, что я здесь; а если узнает и напишет, я что-нибудь придумаю. Это не очень сложно, была даже такая социальная реклама. Протягивали рюмку, и решительная рука ее останавливала. У меня нет зависимости. Я свободна". - У тебя перепуганный вид, детка. - Не льсти себе. За "детку" убивать надо, конечно. - Ну нет, мало ли, из-за чего он может быть у тебя перепуганный. И губы синие тоже мало ли, отчег
Прошлое

Выдержать...

-
Сегодняшний день медленно подходит к завершению. Он тянулся невероятно длинной цепочкой воспоминаний, событий. Я вспоминала все, что случилось за этот месяц. Выслушала человека, которому доверяла, и задумалась.  Я думала, что защищена в этом мире. Думала, что смогу в любой момент обратиться за помощью и советом. Думала, что нашла именно тех друзей, которые поддержат меня и защитят. Как же я ошибалась.  Внутри Критик громко орет на меня за все содеянное. Я, действительно, слишком много себе позволила. И теперь буду исправляться. Всеми позволенными и не позволенными методами. Эта работа послана мне с небес. И потерять её вот таким способом я просто не имею права.  Месяц. Нет, несколько недель. Выдержать. Продержаться. Не ходить в тот кабинет. Забыть и забыться. Разобраться в себе. И умертвить все эмоции. Больше нету меня. Больше нету...
Прошлое

06 липня 2023 року

-
 Я читаю останні записи, які були зроблені уже дуже давно, здається, в іншому житті і не розумію, як після всього я досі на цій дорозі, з цими головними героями, з цим сценарієм. Я не усвідомлюю, як могла допустити всього, що встигла пережити за весну 23 - зрада, безкінечна зрада коханого чоловіка, який грав на два фронти, посміхаючись і цілуючи вдень мене, а вночі іншу. Чи пробачила? Ні. Чи дала другий шанс? Так.   Я знаю, що люди не змінюються. Я знаю, що він не зміниться ніколи в житті, не буде такого його, яким він був раніше. І хоча зараз я переживаю приторно-солодке шоу в його виконанні, я знаю, що одного разу я знову побачу його диявольський погляд і викривлене обличчя. Я знову відчую несамовитий жах і ненависть до цієї особи. Я знову стану маленькою дівчинкою, яка не може себе захистити, бо не може причинити болі іншому, навіть своєму ворогу.  Але це не зупиняє мене. Як і не зупиняють лишні 20 кілограм, які я прагну з себе скинути. Вони набрані зі стресом, набрані зі страхом, н
Прошлое