06 липня 2023 року

 Я читаю останні записи, які були зроблені уже дуже давно, здається, в іншому житті і не розумію, як після всього я досі на цій дорозі, з цими головними героями, з цим сценарієм. Я не усвідомлюю, як могла допустити всього, що встигла пережити за весну 23 - зрада, безкінечна зрада коханого чоловіка, який грав на два фронти, посміхаючись і цілуючи вдень мене, а вночі іншу. Чи пробачила? Ні. Чи дала другий шанс? Так. 

 Я знаю, що люди не змінюються. Я знаю, що він не зміниться ніколи в житті, не буде такого його, яким він був раніше. І хоча зараз я переживаю приторно-солодке шоу в його виконанні, я знаю, що одного разу я знову побачу його диявольський погляд і викривлене обличчя. Я знову відчую несамовитий жах і ненависть до цієї особи. Я знову стану маленькою дівчинкою, яка не може себе захистити, бо не може причинити болі іншому, навіть своєму ворогу.

 Але це не зупиняє мене. Як і не зупиняють лишні 20 кілограм, які я прагну з себе скинути. Вони набрані зі стресом, набрані зі страхом, набрані для захисту. Вони моя броня проти злого світу, який занадто часто випробовує мене на міцність та стійкість. 

 Я давно не писала. Я давно не ділилась своїми думками з білим листком. Давно не складала свою біль у речення і не виливала її з себе. Я стала замикати її всередині, стала подавляти свої емоції, бо мене не чують. Стала менше говорити, стала більше слухати, стала занадто заклопотана непотрібними речами. Стала абсолютно чужою для самої себе. Я стала забувати себе справжню. Я стала забувати, що подобається мені і чого хочу я. Стала заїдати порожнечу, закидати її непотрібними книжками, статтями, роздумами, алкоголем. Стала жахливо іншою, тою, якою обіцяла собі ніколи не ставати. Я не відчуваю опори в собі, я шукаю її в інших чоловіках. Я шукаю її в алкоголі. Я шукаю її в їжі. Але більше не в собі. Там яма, в яку я поринаю, досить мені просто лишитись наодинці з собою. 

 Дивно, що я пишу зараз саме про це. Можливо щось намагається до мене докричатись. А інакше як окрім букв на папері воно не знає як. Бо інакшого я й не почую. Я занадто далеко відкинулась назад. Я хочу досягнути дна, щоб відштовхнутись. Але його ніяк не досягнути... Ця прірва виявилась бездонною. І ця прірва всередині мене. І лише я можу собі допомогти.